Великошкарівський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітній навчальний заклад І ступеня - дошкільний навчальний заклад"

Воскресенье, 27.05.2018, 20:46

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Мої статті

Мова - душа народу

Мова – душа народу!

Мова є головною ознакою нації, її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє. З вивчення мови починається пізнання світу, свого народу, своєї духовності.

Щорічно у світі відзначають день рідної мови. Цей день, 21 лютого, став значним і для українського народу. Його відзначають в усіх українських школах, бо саме школі належить провідна роль у мовному вихованні, формуванні високої мовної культури.

Впродовж тижня у Великошкарівському НВК відбувалися різні заходи, приурочені дню рідної мови: цікаві вікторини, змагання знавців рідної мови, читання українських народних казок, прислів’їв та приказок, загадок. Учні і самі складали вірші та невеличкі оповідки. А на завершення тижня відбулося свято рідної мови  «Мова – душа народу». Ця літературно – музична композиція захопила присутніх щирістю і відвертістю. Школярі читали вірші відомих українських письменників про мову, співали пісні, розгадували загадки, за що отримували призи, сміялися над усмішками та анекдотами, грали в народні ігри, ставили сценки.

У святі взяли участь поети-вчителі Н.В. Прокопчук та Г.М.Гаврилюк-Циганок, вони прочитали власні вірші про мову.

Роздуми про слово

Перші звуки немовлятка

І склади із букваря –

Мови нашої початок,

Мова – це наше життя.

Слово – зброя у людини,

Скажеш і розтане лід.

У лихі часом години

Слово робить стільки бід.

Так ласкаво, ніжно, мило

Все звучить, коли любов.

Крає серце й вмить розбило,

Коли ненависть та кров.

Зігріває голос мами,

Промовляє «Отче наш…»

І бабусенька вустами

У дорогу хрестить нас.

А ще слово-колискова,

Вітру спів і почуття.

Слово – це життя основа.

Заповіт від Кобзаря.

Ми співаєм гімн країни,

Присягаєм, борем зло.

То ж живи ти так щоднини,

Слово, щоб добром цвіло.

Вчитель образотворчого мистецтва

Великошкарівського НВК

Прокопчук Надія Володимирівна

 

Моя мова

Мова матінки моєї неньки

Для мене – найкраща, рідненька,

Бо ж пісня вона колискова,

Найніжніша вкраїнськая мова.

В ній любов моя – найчистіша

І усмішка твоя – наймиліша.

В ній найпершеє слово «мама»,

Лиш вкраїнською кажуть «кохана».

В ній – дитя, дітвора, малеча,

В ній дорога і даль-далеча,

В ній кохання, любов і згода,

І розрада, й порада, й погорда

Ніжний шепіт зеленого гаю –

Мова отчого краю-розмаю.

Чути клекіт на хаті лелеки,

Коромисло-веселка далека.

В моїй мові іскриться росина,

Бринять жайвора дзвони невпинно,

І сопілка в ній весело грає,

Бджілка вранішню квітку стрічає.

А водиця у мові – шумує,

І біжить, і несеться, нутрує.

Дощ дрібненький ледь-ледь накрапає,

А сильніший – періщить, шмагає.

Сонце в мові моїй сміється,

І світає, видніє, печеться,

Сяє, світить, горить, променіє,

І радіє воно і ясніє.

Рідна хата – домівка, господа,

Дах, помешкання, кут, де є згода,

Це – оселя, світлиця, це – мама,

Дім із вишитими рушниками.

Безліч слів моя леліє

І вони для мене – надія,

Що вкраїнського мову народу

Не забудуть від роду до роду.

Мою мову назвуть калиновою,

Мою мову назвуть веселковою,

Хай назвуть її по-різному

Вчитель української мови та літератури

Великошкарівського НВК

Гаврилюк-Циганок Галина Миколаївна

 

Шевченкові

Цей сірий плащ, і шапка, й пишні вуса,

Чола ясного лінія крута.

Так, це Тарас … і очі усміхнуться.

Чому ж так сумно стулені вуста?

Поет, злидар, знедолений й нужденний,

Що по світах носився наче птах,

Так мріяв про Україну шалено,

А мусив все терпіти, бо кріпак.

І не було ніде йому спокою,

Весь білий світ здавався чорним сном.

Благав всевишнього: «Дай волю,волю.

Я ж намалюю сонце нам обом,

Воно світитиме і Україні,

Моїй нужденній згореній землі.

Порвуть кайдани люди і уклінно

Молитись будуть, Господи, Тобі.

В новій сім’ї великій вільним птахом,

Може, згадають часом і мене,

А якщо ні – не будь їм катом,

Прости їм, Господи, за все.»

Збулися мрії нашого поета,

І на оновленій святій землі

Немає більше ката супостата,

Й щасливо всі живуть – старі й малі.

Дивлюся на портрет за рушниками,

Тараса погляд душу пропіка,

Він з Україною і завжди з нами,

Несімо ж в вічність слово кріпака.

Вчитель української мови та літератури

Великошкарівського НВК

Гаврилюк-Циганок Галина Миколаївна

 

Категорія: Мої статті | Додав: Bartez (04.03.2015)
Переглядів: 248 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Новини школи

[17.05.2018]
День вишиванки (0)
[13.05.2018]
9 травня (0)
[13.05.2018]
А пам'ять - священна... (0)

Форма входу

Дозвілля

Оцініть наш сайт

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 28

...

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0