У Великошкарівському
НВК 24 січня проходив конкурс на кращого декламатора віршів Т.Г.Шевченка і
виставка малюнків «Ми тебе не забудем, Тарасе» Слово Шевченка має стоголосий
відгук у серцях дітей, які возвеличують народного Кобзаря у власних віршах.
Тарас Шевченко
Він
у бур’янах вірші писав,
І тяжко
мучився в неволі,
Не бачив
радості в житті І материнської любові.
Усе
було, мов у страшному сні,
Життя
ішло у наймах, казематах,
І бідному
Тарасові тоді Лишалось крадькома вірші писати
Писав
про панщину страшну,
Про
Катерину навіжену.
Про
матір-наймичку сумну, Про душу кріпака хрещену.
В простих
рядках життя людей
І тяжкі-гіркі
їхні муки,
Душа
вся сповнена ідей Повстати і дійти до злуки
Він
закликав людей до волі,
Порвати
пута і ярмо:
«Доволі
жити у неволі, Нехай згуртується Дніпро!»
Не забуваємо
Тараса нині,
Хоч
200 років вже мине
У віршах,
творах і малюнках
І в
нашім серці він живе.
Учениця
8 класу Коба Наталія
Я українка й більшого не треба,
Минуле і сучасне славить нас.
Зліта високо слово аж до неба, Колись його промовив
наш Тарас.
Його думки прорвалися на волю,
Вірші його весь знатиме народ,
Сьогодні маємо свою і вільну долю, Керуй своїм життям,
як патріот.
Розумні очі і невтомні руки
Дали для світу спадщину святу,
Людьми пролито сліз аж цілі ріки, Кріпак в житті мав
доленьку тяжку.
Бандура плаче темними очима,
Та крає серце правдонька сумна,
Голодний й босий у степу спочине, Для нього хата –
зоряна земля.
Пройшло чимало з тих часів вже років,
Життя сучасне рідних віддаля,
Та де б не був ти, не роби тих кроків,
Які б тебе картали все життя. Вчитель
образотворчого мистецтва
Прокопчук
Надія Володимирівна
В сім’ї кріпацькій та убогій
Він виростав з дитячих літ,
Він знав уже й життя дороги, Й як тяжко заробляти
хліб.
В житті своєму все він звідав,
Був у солдатах, в засланні
О, як любив він рідну землю І їй писав на чужині!
У віршах повних гніву й болю,
За людське горе і недолю,
Він закликав: «Здобудьте волю, Пролийте кров катів!»
Він вірив, що зійде зоря
Людського щастя золотого
І що згадають добрим словом
Його – Шевченка, Кобзаря. Учень
9 класу Поліщук Роман
Шевченкові
Цей сірий плащ, і шапка, й пишні вуса,
Чола ясного лінія крута.
Так, це Тарас… і очі усміхнуться. Чому ж так сумно
стулені вуста?
Поет, злидар, знедолений й нужденний,
Що по світах носився, наче птах,
Так мріяв про Україну шалено, А мусив все терпіти,
бо кріпак.
І не було ніде йому спокою,
Весь білий світ здавався чорним сном.
Благав Всевишнього: «Дай волю. Я ж намалюю сонце нам
обом,
Воно світитиме і Україні,
Моїй нужденній згореній землі.
Порвуть кайдани люди і уклінно Молитись будуть,
Господи, Тобі.
В новій сім’ї великій вільним птахом,
Може згадають часом і мене,
А якщо ні – не будь їм катом Прости їм, Господи,
за все.»
Збулися мрії нашого поета,
І на оновленій святій землі
Немає більше ката супостата, Й щасливо всі живуть –
старі й малі.
Дивлюся на портрет за рушниками,
Тараса погляд душу пропіка,
Він з Україною і завжди з нами, Несімо ж в вічність
слово кріпака. Вчитель
української мови та літератури
Гаврилюк-Циганок
Галина Миколаївна
Шляхи Шевченкової долі
«І мене в сім’ї великій
В сім’ї вольній новій
Не забудьте пам’янути
Незлим тихим словом»
9 березня 2014 року виповнюється
200 років з дня народження вірного сина України
Т.Г.Шевченка. він був справжнім пророком в українській літературі з воістину
багатоликим та багатогранним талантом. Майстерно володіти пером і пензлем
водночас дано не кожному. Та це органічно поєдналося у Шевченкові.
Нема іншого Тараса,
ніж він був і є – мертвий, і живий, і ненароджений. Його мова й досі вихоплює
нас з лютої відчайдушності до світлої печалі. Він став символом вільної
України, її стражденного народу.
| 